Казка-загадка «Це був...» 

Учень зібрався вчити урок з хімії про властивості одного елемента.

З репродуктора диктор сказав, що будуть передавати розповідь Г. Уелса про людину, яка що не побажає, все збувається.

"От, — подумав учень, — якби зник цей елемент, то і вчити про нього не треба».
Раптом із репродуктора донеслось: твої думки прийняті на відстані. Цей елемент зникає. «Гаразд, — подумав учень, — піду пити чай». Підходить до шафи, а там немає стаканів, чашок. Учень відчуває холод, вітер. Дивиться, наче ж зачинив вікно. Підходить до вікна, а в шибках немає скла. Раптом він чує страшний гуркіт.

— Що це? — лякається учень.

І чує голос з репродуктора:

— Елемент, про який ти не хотів вчити, зник. Руй¬нується земна кора, зараз зруйнується твій дім.

— Ні! — закричав учень. — Я все вивчу про цей елемент, я знаю, що його іменем називають людей міцних, які відстоюють свої справи і думки. Цей елемент був у пригоді ще первісній людині. Цей елемент

— Добре, — обізвався репродуктор, — ми розуміємо, що твоє бажання помилкове і поспішне, ми не будемо його виконувати.

Учень видихнув з радістю і подумав: «Не можна, щоб із Землі зникав хоч один елемент. Землю треба берегти, якщо ми не будемо цього робити, то буде велика біда».

— Про який хімічний елемент йшла мова в казці?

Одного разу М.В. Ломоносова запросили на царський бал. На банкеті один вельможа став насміхатися над М.В. Ломоносовим, що у нього на камзолі дешевенькі скляні ґудзики, тоді як у вельможі — з самоцвітів.

Того ж вечора Ломоносов вдома написав поему: «Письмо о пользе стекла», яку присвятив меценату — графу П.І. Шувалову.